Наш телефон: (0522) 33-65-83

Подорож Кульбабки

(місцева казка)

Казкарка:

Жила на світі степова Кульбабка.

До неї часто прилітала Бабка,

Яка завжди, по цілих три години,

Розповідала подрузі новини.

(Діалог Бабки з Кульбабкою)

Бабка:

Таке скажу: за степом, над рікою,

У місті, що з фортецею старою,

Стоять великі житлові споруди,

В яких живуть найкращі в світі люди!

          Відповідь Кульбабки…

Як жаль, та я не в змозі уявити,

Що так на білім світі можна жити…

Яке ж отам все дивне і чудове…

А як же зветься місце те казкове?..

Бабка:

Це Кропивницький – те чарівне місто,

В якому дуже затишно і чисто.

Місцеву ж річку – люди звуть Інгулом.

І, кажуть, що у ній, на дні, під мулом,

Скарби лежать в затопленій галері…

Казкарка:

Тут Бабка, як завжди, в своїй манері,

Раптово зупинялась на півслові,

Й псувала цим історії казкові.

І, вмить, вона зникала, не простившись…

Кульбабка ж наша, трохи зажурившись,

Голівоньку схиливши, міркувала,

Про те, що далі степу – не бувала…

……………………………………….

У гості до квітучої Кульбабки –

Приходили зайці, піджавши лапки…

Вони Кульбабці теж розповідали

Про всі оті місця, де побували…

(Діалог  Кульбабки з Зайцями)

Зайці:

Прийшли тобі розповісти про місто,

Що, навесні, вдягається барвисто.

У ньому все радіє і сміється.

Те дивне місто Кропивницький зветься!

 

По ньому русло йде Інгулу-річки –

Сріблястим звивом водяної стрічки,

По берегах якої, до водички –

Гілля схилили молоді вербички…

 

Казкарка:

Кульбабка знову щиро дивувалась,

І місто уявити намагалась…

 

Кульбабка:

Я бачу, он, в почеснім караулі,

Вербички, віддзеркалені в Інгулі…

Там вулиці… Ось – затишні оселі…

Тут – городяни, що завжди веселі…

Та можу я лише фантазувати,

Бо в тім краю мені не побувати…

Казкарка:

Коли ж зайці вже йшли в свою домівку –

Кульбабка, знов, схиляючи голівку,

Тихенько починала сумувати,

З-за того, що не вміє мандрувати…

Кульбабка жаліється…

Колись я народилася з насіння

І в землю уросло моє коріння…

А, значить, з місця зрушитись не в змозі:

Не можу йти в мандрівку по дорозі…

Не маю крил, щоб небом полетіти…

Я прикро, що ростуть на місці квіти…

І, чи мені здійснити давню мрію?..

Чи зможу мандрувати?.. Чи зумію?..

Казкарка:

До золотоволосої Кульбабки

Приходили і зелененькі жабки.

З сусідкою своєю степовою,

Про місто, що стоїть понад рікою,

Ці жабенята часто говорили,

І, мимохідь, комариків ловили…

Одна з жабок:

Ще прадід бачив мій, крізь очерети:

По набережній їздили карети,

В яких – пани – шляхетні і багаті –

Тоді, ще в місті Єлисаветграді –

Красунь-жінок розвозили на бали,

І, у палацах, з ними танцювали!..

 

Які ж, ото, були чарівні пари:

Красуні найгарніші і гусари,

Що йшли, опісля балу, на виставу –

В театр, що здобув для міста славу!..

 

Казкарка:

Коли ж зникали жабки у болоті –

Кульбабка, знов, стояла у журботі,

І горювала, перед тим як спати,

Бо не навчилась подорожувати…

 

Кульбабка горює…

Люблю я дуже степ, але бажаю

Дістатися колись до небокраю…

І на чарівне місто поглядіти…

Та розумію: так не можуть квіти…

Міцне коріння тут мене тримає…

Немає в мене ніжок… Крил немає…

Нажаль, щодня, одне і те ж я бачу…

І сумно так, що я ось-ось заплачу…

 

Казкарка:

Одного ранку всі росою вмились

І бачать, що в Кульбабки народились,

З колишньої жовтесенької квітки –

Пухнастокрилі і біленькі дітки,

Які, як сестри з рідними братами –

Зібрались в кульку, в круг своєї мами…

 

Стоїть Кульбабка вся у пухоцвіті…

Та тільки Вітерець, тієї ж миті,

Підкравсь й дмухнув на неї жартівливо!..

І, зразу, почалося справжнє диво:

Розбіглися від мами малюки,

На вітер посідали, залюбки,

Й під небо над степами полетіли,

Неначе й повертатись не хотіли…

 

Діти (мамі)…

Матуся, не хвилюйся, це не втеча!..

Як з Вітерцем награється малеча,

Й, намилувавшись дивним краєвидом,

У враженнях, з подвійним апетитом,

У гуморі, натхненні, позитиві –

Вернемось ми і радісні й щасливі!..

Казкарка:

Кульбабка ж посміхалась їм услід:

Кульбабка:

«Пограйтесь і вертайтесь на обід!»

 

Казкарка:

А діточки сміялися пухнаті:

Дітки:

Ми швидко, бо засиділися в хаті!

Тому і вирушаємо в політ,

Щоб зверху подивитися на світ!..

 

Казкарка:

Несе малечу Вітерець над степом.

Несе над лісом – майже понад небом.

І, з висоти пташиного польоту,

Малята бачать, і сріблясту воду

Ріки-Інгулу, і розлоге місто,

Що райдугою сяє урочисто,

Бо в ньому – в шибці кожного віконця –

Як в дзеркальцях, іскриться світло сонця!..

По вулицях ідуть щасливі люди,

Скрізь музику й пісні веселі чути… (може бути пісня)

 

Наше місто – Кропивницький!

1.

В давнину до Інгулу-ріки

Поселятися йшли козаки,

Щоб на ці степові береги

Не змогли зазіхнуть вороги.

Козаки від усіх небезпек

Берегли цю долину лелек.

І з найперших козацьких споруд

Моє місто з`явилося тут!

ПРИСПІВ:

Кропивницький, ти – місто моє!

Кропивницький! Вже час настає

Все, що маєш – явити сповна,

Бо у тебе на серці весна!

Наче сад наше місто росло.

Тут багато народів було,

Що у єдності братній жили

І прославити місто змогли.

І в століттях козацький наш рід

Не спинив свій орлиний політ,

Від якого тут чоловіки

І найкращі у світі жінки!

ПРИСПІВ:

3.

Наше місто – яскравих митців:

Вояків, ковалів і купців.

Віршував і співав тут народ,

Збудували Ельворті завод,

Науковці прославили край,

Був запущений перший трамвай.

Кропивницький тут жив і творив

І найперший театр відкрив!

ПРИСПІВ:

Діти:

А, ось, під золотими куполами,

Стоять велично стародавні храми!..

А, ось, і верби – в річці миють коси...

А, ось, сади і виноградні лози…

Тут вистачає свята і роботи:

Працюють шахти, трудяться заводи…

А, на валах фортечних – дві гармати,

Які вже розучилися стріляти...

 

Казкарка:

Ось так – усівшись Вітерцю на спину –

Побачили згори таку картину –

Маленькі дітки матінки-Кульбабки

(Ще кращу, ніж зайці, Вертуха й жабки!)…

 

Діти:

Та час настав додому повертати

І матінці про все розповідати…

 

Казкарка:

Кульбабка знову стала Вітер чути,

І бачить: з неба, наче парашути –

Летять-спішать її пухнасті дітки,

Які сідають м’яко довкруж квітки.

Й від дітлахів одразу чує мати –

Про те, де їм прийшлося побувати…

 

Діти діляться враженнями…

Ми у фортеці бачили гармати!..

Змогли над Дендропарком політати!..

Ми бачили високу телевежу,

Удягнену в хмаринку, як в одежу!..

Ми бачили музеї і заводи!..

Ми бачили Інгулу срібні води!..

Ми бачили дороги і будинки!..

Захоплюючі це були картинки!!!...

 

Казкарка:

Кульбабка за дітей своїх радіє

І думка ось така їй серце гріє:

 

Кульбабка:

«Хто у житті не зможе полетіти –

Той робить все, щоб мандрували діти!»

 

Казкарка:

Ця казка вчить, що материнська сила –

Дає дитині для польотів крила!

 

Дитина:

Бо, тільки той, хто маму поважає –

Завжди, як птах, до неба долітає!

 

Павло Чорний